Читання і вивчення Святого Письма

На прикладі заповіді про осудження ближніх
«Із розповідей монаха-пустинника, який жив у Кавказьких горах»

Читаючи святих Отців, ми старались робити так, як вони нас повчали, тобто займались працею, та … умом (розумом, думкою) намагались вникати у слова Святого Євангелія. П’ять чи сім років у нас пішло на читання Святого Писання та на його вивчення. Адже читання і вивчення – це зовсім різні речі. Різні вони у тому розумінні, що люди зараз, в основному, тільки читають Євангеліє, але не стараються виконати на ділі те, що прочитали.

Вивчення – це, фактично, клопітка праця: читання, підбір за посиланнями, підбір по кожній темі (шукаємо всі вислови у Святому Писанні по конкретній темі); після того приглядаємося, в яких обставинах застосовується даний вислів чи заповідь, що є «за», а що «проти».

Наприклад, прочитали: «Не судіть, щоб і вас не судили». Налаштовуємося на те, щоб ні про кого і ні про що ми не судили. Але якщо «судити» розуміти як «розмірковувати», то це вже, здається, незрозумілим та неможливе до виконання: невже ми не повинні взагалі ні про що говорити, та роздумувати? Читаємо далі та зустрічаємо такий вислів: «Отож, не будемо більше осуджувати один одного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотикання та спокуси» (переклад Огієнка. Рим.14:13). Ось і виникає запитання: як ми можемо цю заповідь виконати, якщо не розмірковувати (не роздумувати) чи послужить та або інша наша дія спокусою для ближнього, об яку він спіткнеться? Та при уважному читанні зустрічаємо ще одну заповідь: «Не судіте з вигляду зовнішнього – судіте справедливим судом!». (переклад Хоменка Ів. 7. 24). Отож виявляється, що суд від суду відрізняється! Читаємо дальше Писання, маючи на увазі цю проблему. І ось зустрічаємо вислів: «Коли ж комусь із вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться» (переклад Хоменка Як. 1.5). Ось як! Виходить потрібно ще й молитися про це, а не тільки за прощення гріхів та переміну життя…

Так проходять дні у пошуках, молитвах, роздумуваннях, спробах щось зробити. Звичайно, трапляються  успіхи і невдачі, із докорами та порадами з боку інших… І так поступово формується якийсь висновок та більш-менш правильне уявлення (розуміння) проблеми. Це, звичайно, багаторазово та різним чином звіряється із думкою святих Отців за допомогою більш досвідчених у духовному житті отців-старожилів, та, обов’язково, духівника.

Якщо говорити про вищезгадане питання про «суд», то ми дійшли до таких висновків. Судити-розмірковувати про себе потрібно для того, щоб самому не згрішити та не привести ближніх до гріха. А судити-роздумувати про інших потрібно, щоб визначити чи є гріхом те, що вони зробили, чи ні. Але не «просто так», а тільки для того, щоб не стати співучасником гріха. І якщо виявиться, що це – гріх, то, відсторонившись від співучасті, поспівчувати йому та помолитись за нього і за себе, маючи на увазі, що й сам, можливо, згрішив чимось подібним. А якщо і не згрішив, то нехай береже мене Господь до кінця від чогось подібного: «Допоможи, Господи, йому і мені уникнути цього гріха, цієї сіті диявола». Отже, ми судимо-розмірковуємо-роздумуємо не для того, щоб когось осудити (винести йому вирок, напр. – злодій), а щоб уникнути тієї згубної сіті диявола, у яку, можливо, заплутався наш ближній.

Не судіть – говориться не у значенні «не роздумуй взагалі», а у значенні «не займайся судом» – розгляданням, «розкопуванням» чужих справ, які тебе зовсім не стосуються.

Подібним чином ми розглядали всі наші нерозв’язані питання у Писанні. При цьому занятті іде детальне обговорення кожного висловлювання із Біблії, і це дуже відрадний труд. А головне – необхідний, бо дає можливість перемінити наше мислення. Займаючись таким ділом, з часом сприймаєш слова Писання набагато глибше та усвідомлюєш, що це пізнання та засвоєння волі Божої. А це необхідно, щоб ми жили по-християнськи.

Ми не переставали дивуватися настільки широко, настільки всеохоплююче у Святому Писанні відкрита нам воля Божа, яка вказує нам як чинити у різних обставинах нашого життя. Дійсно, переконуєшся у слушності слів святих угодників Божих, які кажуть, що наш розум повинен наче «плавати» у висловах Святого Писання, щоб на кожний випадок життя мати готове «Слово». Як тільки потрапляєш у незрозумілу ситуацію, одразу волаєш думкою до Бога: «Господи, врозуми, як потрібно у цьому випадку вчинити? У чому тут я маю відкинути свою волю і яку при цьому маю заповідь сповнити, щоб виконати волю Твою». І раптом пригадуєш, що про це сказано у Святому Писанні.

Зазвичай душа відчуває, яку саме заповідь потрібно застосувати у цій ситуації. І коли її виконуєш, то на душі стає мирно, спокійно і радісно. І спокуси проходять – як би і не спокуси. Якщо ж починаєш реагувати «за людськими міркуваннями», то приходить збентеження, нарікання, осудження, звинувачення всіх і вся – все оточуюче тоді тільки дратує та обтяжує. А коли сприймаєш кожний випадок життя як такий, у якому ти повинен поборотися із своєю тією чи іншою пристрастю та виконати ту чи іншу заповідь, тоді сприймаєш все тихо, спокійно, мирно, без будь-якого збентеження. І навіть, якщо тебе ображають, іде якась обмова або ще щось неприємне – сприймаєш цю обставину і цих людей як своїх доброчинців. Тобто із думкою, що це Господь надає мені можливість виконати ту чи іншу заповідь: простити іншому прогрішення його, помолитися за нього, згадати свій гріх та покаятися з нього, і таким чином, перенести цю спокусу добродушно, навіть, люблячи того, хто тебе образив та обмовив, через якого Господь вирішив мене очистити від гріхів та пристрастей.

І ось при такому діянні відбувається переміна душі та відчувається мирний дух. Не випадково говорить преподобний Марко Подвижник, що коли ти під час спокуси відчуваєш збентеження та знесилення, значить ти ухилився від духовного способу думання. А якщо ідеш за духовним способом мислення, тоді сприймається та переноситься все добродушно.

Часто ми ставили собі питання: чому, щоденно читаючи Євангеліє та Апостольські послання – розумієш, поки читаєш, а коли закрив, то одразу й забув? І лише потім зрозуміли, що це тому, що не поставили собі за мету виконати на ділі те, що прочитали. А якщо сьогодні хоч одну заповідь виконав, то завтра вже і дві будеш пам’ятати і зможеш виконати, якщо захочеш.

Тому, здобуваючи теоретичні знання, ми розуміли, що їх неодмінно потрібно починати застосовувати на практиці. Але тут, звичайно, ставали на перешкоді і жаль до себе, і лінивство, і егоїзм і всі інші пристрасті… Але ми переконалися у правдивості слів: ти зроби Боже діло, тобто виконай ту чи іншу заповідь, а Господь зробить твоє діло, тобто влаштує усі твої життєві обставини на добро.

Так що, допоможи нам, Господи, зрозуміти це, щоб щиро сказати: «…Моя доля, о Господи, щоб триматись мені Твоїх слів.» (Пс. 118. 57).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.