Що спільного між вірою і забобонами?

Марновірство… Чи є хтось, хто б не чув забобонів щодо весілля чи похорону? Чи є такі, котрі, одружуючись, не зіткнулися з цілим переліком речей, які треба чи не можна робити? Для того, щоб спростувати і відкинути забобони, треба про них трошки поговорити… Сьогодні розглянемо з вами такий різновид “обрядового марновірства” як похоронні забобони.

Забобони часто з’являються у доленосних митях нашого життя, особливо у лякаючі моменти. А що може жахати людину більше, ніж смерть? Тому багато незрозумілих, але обов’язкових ритуалів оточують похорон. Візьмімо, наприклад, популярне покривання дзеркал у домі, де є покійник. Це начебто має запобігти поверненню душі небіжчика. З цієї ж причини перевертають табуретки, на яких стояв гріб, або лишаюсь сокиру на місці, де був покійник. Обов’язковим є тричі погойдати труну над порогами дому. Це відлуння древнього звичаю віддавати шану предкам, похованим під порогами.

Часто люди ставляться до смерті як до вірусної хвороби, яка враз може скосити всю родину, тому народні увірування не дозволяють родичам нести труну або йти перед гробом покійника, бо обов’язково помреш. Доходить до того, що в хату не пускають людей, котрі йдуть з похорону, бо це буцімто може навести порчу. Також часто покійника намагаються забезпечити необхідними речами, кладучи їх у гріб. На поминальній трапезі обов’язково залишають їжу і горілку для померлого. Часто можна побачити гастрономічні продукти на цвинтарі, які живі приносять до гробів у поминальні дні.

Священослужителі усіх конфесій віками марно намагаються викорінити забобони, пов’язані з похороном. Часто люди самі не знають, для чого виконують той чи інший забобон, обмежуючись відповіддю «так треба» або «так робили мої батьки». Підхід самих християн часами дивує, буцімто «віра вірою, але додаткові ритуали не завадать, а то й допоможуть». Проте це є фундаментальною оманою, оскільки вірячи й виконуючи забобонні ритуали, ми тим самим визнаємо, що не віримо в Бога, який є володарем нашого життя, не цілковито уповаємо на Нього, вдаючись до додаткових оберегів, тим самим відкидаючи Його опіку над нами.

Смерть як наслідок первородного гріха є невід’ємною частиною людської долі, проте ми часто забуваємо, що Христос після мученицької кончини зійшов у пекло і подолав пута смерті, дарувавши нам життя вічне. Тому нам треба бути вірними лише Його Слову і Церкві, настанови й ритуали якої є єдиними необхідними та життєдіяльними.

Джерело: www.credo-ua.org

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *