Роздуми над Євангелієм від Луки 4, 22-30.

Євангеліє від Луки 4, 22-30.

22. Того часу дивувалися люди словам ласки, що виходили з уст Ісусових, і говорили:

Чи він не син Йосифа?

23. Він сказав їм:

– Ви, певно, скажете мені цю приповідку: лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут у твоїй батьківщині.

24. І він додав:

– Істинно кажу вам: ніякого пророка не приймають у його батьківщині. 25. Та я вам кажу по правді: багато вдів було в Ізраїлі за днів Іллі, як зачинилось було небо на три роки й шість місяців, і великий голод лютував по всьому краю; 26. однак ні до однієї з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту, що в Сидон-краю, до вдови жінки. 27. Та й прокажених теж в Ізраїлі було чимало за пророка Єлисея; однак ніхто з них не очистився, крім сирійця Наамана.

28. Почувши це, всі в синагозі сповнилися люттю 29. і, вставши, вигнали його геть за місто і вивели на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. 30. Та він, пройшовши серед них, пішов далі.

Перше, що заторкує у сьогоднішньому Євангелії-це реакція на особу Ісуса і Його діла.Попри “слова ласки і чуда” люди не бачать у Ньому Месії,Спасителя.Ісус виконує волю Отця:зціляє,проповідує,але люди,які дивляться на Нього через призму своїх очікувань,знань, не бачать того,ким Він є у своїй суті.Коли ми накидаємо на Христа “свої знання про Нього”, тоді наше серце закривається на правдивого Христа,Який прийшов , щоб воскресити,спасти і любити кожного.Вони бачать «сина Йосифа»,того який жив серед них ,працював,а тут почав проповідувати і зціляти недужих.

Часто ми дивимося на людей через призму своїх досвідів,які ми пережили  і мимоволі накидаємо цей досвід на  людину. Господь хоче дати нам новий зір,яким можемо дивитися на світ «чистими очима» і серцем здатним любити і приймати людину у її унікальності. Цей зір-це віра,яка допомагає бачити по – новому і перемагати : зневіру, підозру,розчарування, недовір’я. Навіть,якщо ,як мені здається ,я знаю  людину-Віра дозволяє дати шанс людині,повірити, що вона -це щось більше, ніж її вчинки,характер. «Господні ласки не скінчилися,вони нові щоранку»(Плач 3,26).Тому кожна людина може бути зовсім іншою,ніж ми очікуємо,але чи я вмію сприймати її у її унікальності?

Наступна річ, що мене торкнула-це реакція людей на слова Ісуса, про те,як їхні батьки не приймали пророків, про закритість їхнього серця.“28. Почувши це, всі в синагозі сповнилися люттю 29. і, вставши, вигнали його геть за місто і вивели на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути його додолу. ” Чому вони зреагували так агресивно? Хіба не тому,що це правда… Вони сповнилися люттю, бо боялися…Христос виповів правду про них, а це псує авторитет… Можемо спитати себе : як я реагую на зауваження про мої немочі і недоопрацювання? якщо так ,як народ то чому? Чи я вмію приймати правду?

Господи, навчи нас бути відкритими до дії Твоєї благодаті і пам’ятати, що Ти користуєшся будь-яким знаряддям.Навчи нас бачити людей Твоїми очима і не накидати своїх досвідів на них. Скріпи нашу віру у Твою силу і вчини наше серце люблячим і здатним прийняти все, що Ти зі своєї Любові нам посилаєш.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *