Кожен із нас – Варавва …

Почну з незвичного питання. За кого помер Христос? Усі практикуючі (та й не дуже) християни, незалежно від конфесії, парафії чи обряду, скажуть щось подібне до «за всіх» або «за нас». І це буде правильно. Я не буду з цим сперечатися. Давай дещо інакше поглянемо на це твердження.

Уявімо, що Господь має свого роду список. Власне, Йоан у Об’явленні (20,12) так і каже –  «Бачив я і мертвих, великих і малих, що стояли перед престолом, і книги порозкривано; і інша книга розкрита, що є книга життя; і суджені були мертві – з написаного в книгах, по ділах своїх» – Господь має книги, де записані всі люди і всі діла їх. І є книга життя, в якій записані Його вибрані: Апостоли, мученики, наші священики, ми з тобою … Всі ті, за кого Він помер на хресті дві тисячі років тому на горі Голгофі біля Єрусалиму.

Але якщо ми попросимо Всевишнього розгорнути першу сторінку і прочитаємо перше ім’я – чиє воно буде? Можливо, це будуть Адам і Єва. А можливо, що це буде набагато менш відомий чоловік. Його звали Варавва. Вперше і востаннє на сторінках Святого Письма ми зустрічаємо його незадовго до розп’яття нашого Господа. Євангеліє від Матея (27,21-22) «Заговорив правитель і сказав їм: «Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: «Варавву». Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!»

За законом Римської імперії того дня на хресті за кілька годин мав померти не Христос. Мав померти Варавва. Звичайний розбійник, бандит з широкої дороги. Але Варавву відпущено. Його місце зайняв Ісус, причому буквально. Варавва був тим першим, за кого Господь страждав і помер. Нас не цікавлять подробиці життя Варавви, як він ріс, виховувався, як докотився до грабіжництва та лиходійства і як жив після тих подій. Нас цікавить його ім’я. Всім відомо, що будь-яке ім’я у єврейській мові має своє значення. А що означає  це ймення? Варавва, або вірніше, Бар-абба…

В словниках знаходимо: «Бар» – син (наприклад, юдейський обряд для хлопчиків Бар-Міцва – «Син Заповіту»). «Абба» – батько. Причому не просто батько, а «татусь». Так до батька звертаються малі діти, коли хочуть висловити свою любов та повагу. Коли кличуть батька на допомогу. Отже, у Книзі життя першим ми можемо побачити … Так! Сина свого батька! Татусевого синочка! Фактично – людину безіменну, бо це ймення може носити будь-хто. Окрім Адама, якого було створено Всевишнім, кожен має свого батька. Кожен із нас – син свого батька. Кожен із нас – Варавва … Я – Варавва, бо я є сином батька. Ти – теж Варавва, бо теж маєш свого батька. Мій сусід – теж Варавва. Мій начальник на роботі, водій в автобусі, який щодня возить мене на роботу, мій сповідник, вчитель, жебрак біля метро, багатій, що купив собі нову квартиру поряд – кожен без винятку. Будь-хто. Всі сім мільярдів людей, що живуть на цій планеті.

І якщо ти зневірився, якщо не чуєш голосу Бога в житті, не відчуваєш Його любові, не бачиш Його руки над собою – візьми до рук стару сімейну фотографію. Ось ти на ній, малий зовсім, в коротких штанях. Ось твоя мама, ще молода і гарна, в яскравому платті. А хто це поряд із вами двома? Це – твій батько. Ти – його син. Ти – Варавва. Ти – номер перший в списку тих, за кого страждав, помер і для чийого відкуплення воскрес Христос. І ти досі думаєш, що Він тебе покинув?!

Джерело:http://www.credo-ua.org

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *